Омелян Савелійович Желєзняк народився у с. Олешня - відомому гончарському осередку північно-західної Чернігівщини. На початку 1920-х років переїхав до Києва, де працював як кустар, виготовляючи на продаж різноманітний посуд. У 1930-х роках він працював на різноманітних підприємствах Києва, у тому числі й на заводі „Керамік” – тут народний майстер познайомився з професійним мистецтвом і промисловою технологією.

Першою спробою О. Желєзняка в галузі художньої кераміки стали десять зразків українського обрядового посуду, виготовленого для Республіканської виставки 1936 року (фігурна посудина у вигляді барана нині знаходиться в колекції музею).

Вже у цих роботах Желєзняк постав як неперевершений майстер форми, виразної і стійкої, для якої характерні оптимальне співвідношення об’ємів, плавні лінії переходів, логічно урівноважені окремі частини.

10 серпня 1946 року О. Желєзняк почав працювати в керамічній майстерні Академії будівництва та архітектури УРСР, якою керувала Ніна Федорова. Тут повністю реалізувався творчий потенціал гончаря – він виріс у самобутнього художника з неповторним стилем.

Робота Желєзняка полягала у втіленні в матеріалі задумів художників, які працювали в майстерні – Н. Федорової, Г. Шарай, О. Грузинської, Л. Киянициної, З. Охрімович та інших. Він виготовляв декоративний посуд, архітектурні деталі, моделі керамічних порталів, облицювання фасадів, скульптуру малих форм, попільнички, шкатулки та інше.

Омелян Желєзняк був провідником кращих художніх ідей майстерні. Саме за його участю відбулося становлення основних засад стилю.

Неповторність кожного твору, який виходив з під рук майстра, дозволяв уникнути сухості й одноманітності серійних виробів. У кожній речі були сконцентровані настрій, індивідуальний почерк, художній смак автора.

Найяскравіша сторінка його творчості – дрібна пластика, яка генетично пов’язана з народною іграшкою. О.Желєзняк створив цілу галерею неповторних образів, наділяючи їх яскравими індивідуальними рисами, тонкою психологічною характеристикою. Особливістю його образної мови є лаконічний штрих, який надає скульптурі динаміки.

Вигин спини, поворот шиї чи нахил голови – і тварина живе, дихає... У мелодійній пластиці, точності пропорцій, плавному переході від одного об’єму до іншого, у стриманому і строгому силуеті його творів простежуються традиції чернігівської кераміки.

Особливої уваги заслуговує оздоблення цих творів кольоровими поливами відновного вогню. Їх впровадила Н. І. Федорова і сама часто декорувала роботи майстра. Колористичне багатство цих полив – синіх, зелених, жовтих, чорних сріблястих, безліч їх відтінків, насиченість і соковитість зіграли важливу роль у створенні стилю кераміки як майстерні в цілому, так і пластики Омеляна Желєзняка зокрема.