1963 року створила перший значний монументальний твір в техніці набірної мозаїки “Лісова пісня”, а ще через рік – панно “Лілея”. Цей же рік став початком праці в Експериментальній лабораторії.

Прелесник та русалочка. 1970.		Мавка та Лукаш. 1970.

У невеликій робітні у три вікна, що виходять у сад Софії Київської на браму Заборовського, і пройшли роки творчої праці Г.Севрук, повні здобутків, неспокою та переживань. За цей час створено понад 500 камерних керамічних пластів з історії України та понад 30 монументальних керамічних панно в архітектурних спорудах Києва, Чернігова, Одеси, Алушти тощо.      Галина Севрук мала вибір між малярством, графікою та роботою з глиною. Останній був остаточним. Її творчим досягненням тих років був експресивний “Плач Ярославни” (1964 ) – наслідок застосування живописних і графічних прийомів у кераміці, добре знаних нею на той час. Це був перший успіх, який помітила й преса. Найхарактернішими роботами цього часу є “Чумак” (1964), “Кошовий Самійло Кішка”, “Богдан Хмельницький з військом”, “Козак-Нетяга”, “Козак на варті” (усі 1969 р.).

Десна. 1980.

Молитва. 1994.

Галина Севрук – з когорти шестидесятників. Як і багато кращих представників української творчої інтелігенції, вона підписала лист-протест проти політичних переслідувань в Україні у 1966 році. За цим листом, як наслідок, - виключення зі Спілки художників, утиски у творчих замовленнях, негласна і гласна заборона працювати над тими темами, які були покликом її душі – скажімо, в козацькій серії. У той важкий для неї та її однодумців час вона зуміла вистояти. Допоміг у цьому й колектив, у якому працювала.

Наступний етап творчості, що охоплює другу половину 60-х років: принципове зрушення у художньому мисленні художниці. Це своєрідна антитеза попередньому періоду. Манеру творів цього часу можна охарактеризувати словом “гротеск”. Гротескні постаті з підкреслено порушеною анатомією та структурою, химерність загальної композиції, деформація натури, ламаність лінії, підкреслена рельєфність фактури, що використовується в живопису – усе це створює відчуття неспокою, напруженості, майже трагічної невлаштованості.      До цього періоду належать пласти на козацьку тему. Якихось портретних зображень з того часу не лишилось, свої образи мисткиня створює з уяви, вводячи до площиного рельєфу фактуру, колір і шрифт, що збагачує в цілому твір. Віктор Гюго писав: “Людина - це світ, а якщо це художник, - то це ще й творець світу”.

Іван Мазепа. 1990-ті.

     Стиль – це людина, кажуть французи. Галина Севрук на цей час вже його мала – виробила свій, неповторний. Яркий індивідуальний почерк у вирішенні своїх невеличких майстерних творів залишився у сімдесяті роки, та це вже період філософської зрілості та гармонії духу. Пластичність та якість мистецької мови сягають граничного рівня майстерності. Ідейна напруженість композицій досягається не зовнішніми прийомами, а через розкриття внутрішнього, психологічного наповнення художнього образу. До цього періоду належать твори, присвячені історії Київської Русі та її діячам. Мисткиня вірна собі, вона не шукає портретної схожості того чи іншого князя, а ліпить романтичний образ так, як відчуває його з позицій громадянина свого століття. Для неї байдуже, який ніс і вуса були в того чи іншого легендарного героя, - художниця творить образ, символ. Герої постають такими, якими увійшли у свідомість нинішнього покоління. Художницю цікавить внутрішній світ героя, створений зі стислих свідчень наявних джерел.

     Галина Сильвестрівна давно на заслуженому відпочинку, але творець спокою не знає. Творчі задуми нуртують у її серці, вона прагне втілити їх у графіці, малярстві та глині.

     Ім’я Галини Севрук в українському мистецтві, зокрема в кераміці – явище непересічне, яскраве, самобутнє. Як особистість, вона виросла через генетичну пам’ять звичного з дитинства українського побуту й фольклору, завдяки мистецькому духові рідного дому, через добру науку батьків та, напевно, свої родичів – Григоровичів-Барських.

Володимир Онищенко