Хрест Ларіона Іваницького

Натисніть, щоб роздивитись докладніше.

До кола пам'яток сакрального мистецтва визначної мистецької ваги слід по праву віднести дерев'яний різьблений хрест у срібній оправі, датованій 1576р., з церкви Благовіщення с. Іваничі Володимир-Волинського повіту Волинської губ.

До музейної колекції хрест надійшов у 1945р.: Комітетом у справах мистецтв він був придбаний у декотрого Александрова і переданий до Київського Державного музею українського мистецтва, до збірки якого на той час входили і твори народного декоративно-ужиткового мистецтва. У 1956р. твір потрапив до філії згаданого музею, яка у 1964р. була перетворена на самостійний Державний музей українського народного декоративного мистецтва, де зберігається і нині.

Донаторський напис на поземі ікони Благовіщення варто навести вже тому, що він містить відомості про цю Мотрю, котра, як виявляється, будувала церкву після смерті Ларіона Іваницького, тобто близько 1577-1579 рр. «Во літо по Рождестві Христовом 1579 літа, місяця декабрия 9-го дьня: при державі Стефана короля Полского, воеводы Седмигордского, и Приосвещенном Кир Епискупі Феодосиі Володимерском и Берестесйском, повеленіем и накладом благочестивой шляхетной Ея милости Панеі Иваницкой Лавріновой Матрены Семеновны, дідічи Иваничкой сьхороужила образ сий Благовіщеніе Святыя Богородиця, діля своего телесного и доушевного спасенія, і поставила его во церковь сию, которую жь церьковь своим накладом избудовала Богу ку хвале. Аминь». Отже, Ларіон Іваницький офірував хрест до майбутньої споруди Благовіщенської церкви в Іваничах або до вже розпочатої будівництвом згаданої в наведеному тут тексті.

Слід зазначити, що хрест Ларіона Іваницького на сьогодні є найбільш раннім з усіх досі відомих українських різьблених хрестів і найбільш ранньою датованою пам'яткою в колекції музею. Так, відомий дослідник Степанова О. Т. в «Матеріалах до вивчення української декоративної різьби» подає як найбільш ранню відому дату на хресті рік 1633-й. Не поступається хрест перед багатьма з них й з огляду на рівень мистецького виконання. Проте, він так і не потрапив на сторінки історії українського мистецтва, хоча, здається, були всі підстави приділити йому належну увагу.

Людмила Білоус