Експонатом вересня визначено перський пояс 17 ст.

     Пояс був подарований музею О. Н. Терещенком у вересені 1911 року. В інвентарних книгах він був записаний як «Пояс. 18 в. Слуцкий шелковый, протканый золотом с бахромой на концах. Орнамент – гирлянды цветов и картуши в перемежающихся поперечных полосах; на концах по пять овальных виньеток в цветах. Общий фон розовый. Разм. 550х57. Потерт. Цена 500 р.»

     У кінці 17 – початку 18 ст. на території Європи широкого поширення набули ткані шовкові пояси, виготовлені майстрами Китаю, Персії, Туреччини, які вражали вишуканістю, красою і відповідали модним тенденціям того часу. На території сучасної України ці пояси носили шляхта, міщани, а також козацька старшина.

     У Персії (сучасний Іран) довгі шовкові ткані пояси широко використовувались як елемент чоловічого та жіночого костюма, досягали 6 м у довжину, прикрашалися поперечними смугами з дрібного рослинного орнаменту та каймою на кінцях з 5-частною композицією з крупних рослинних форм.

     В основі колористичного вирішення іранських тканин є гармонійне поєднання кольорів. Багато з принципів кольорових вирішень перейшли в художній текстиль з мініатюрного живопису.

     Тканини були не лише витворами декоративного мистецтва, але й мали функціональне використання. Виходячи з принципів ісламського мистецтва, в них не могло бути нічого випадкового ні в декорі, ні в матеріалі. Естетичні завдання вирішувалися через критерій користі. Тканина повинна була відповідати естетичному відчуттю мусульманина та гармоніювати не лише з зовнішнім світом, а й самою людиною.

     У мусульманський традиції мистецтво створювання художнього виробу є сокровенним умінням, секретом, котрий знає лише вчитель. І лише він вирішує, кому передати свої знання. « Вчать не тому, що ми бачимо, а тому, як ми бачимо» (Казі Ахмад Кумі. 1596 р.)