Проект 2013 року “Музейний експонат місяця”

Гордовито піднята голівка з ніжним, але твердим підборіддям, не обтяжені предметами, граціозні руки свідчать про шляхетність походження. На капелюшку автор залишив ритований напис «1908 г» та велику літеру «Д», можливо, це ініціал митця.

      Цікава архітектоніка скульптури: автор для рівноваги посадив довгу сукню ляльки на звичайний глечик. Можемо припустити, що робота створена не пересічним гончарем-ремісником, а професійним художником.

      Загалом, для української кераміки не характерні антропоморфні скульптурні зображення. Зазвичай гончарі створювали так званих «баринь» як утилітарні іграшки-свищики – за досить умовним принципом. Фігурки ляльок не вирізнялися ретельністю виконання: вони мали дзвінкоподібну сукню, коротку шию та умовно пророблене обличчя. Волосся таких баринь зображували зібраним на потилиці в калачик або ховали його під головний убір – очіпок чи зав’язану на лобі хустину. Руки-валики ляльки були уперті в боки або тримали під пахвою пташку (курку чи гуску), іноді собачку. Тваринка слугувала свищиком. Часто зображували жінку з немовлям. Іноді іграшки у вигляді баринь робили, використовуючи для формування голівок штампи, і тоді вони виглядали зовсім знеособленими.

      Музейна колекція налічує невелику кількість ляльок-баринь, створених народними гончарями, ім'я яких невідоме, а також творів, виконаних відомими авторами та професійними художниками. Антропоморфні скульптури у збірці кераміки складають близько 200 одиниць, а серед іграшок нараховується понад 50 «баринь».

      Скульптура «Бариня» з Нової Водолаги надійшла до музейного зібрання у 1913 році. Отже, цього року святкуємо своєрідний ювілей – наша красуня живе у музеї 100 років! Відповідно до запису в етнографічній книзі музею за 1913 рік предмет був куплений «за рахунок М.В. Валукинського». Вартість – 1 (один) рубль.

      Микола Васильович Валукинський (1886–1950) – краєзнавець, музейник, художник, етнограф. У 1909–19 роках навчався у Київському художньому училищі, а з 1912 року долучився до краєзнавчих досліджень Київського художньо-промислового та наукового музею імені государя імператора Миколи Олександровича. За дорученням завідувача етнографічного відділу музею Данила Щербаківського (1877–1927) Микола Валукинський брав участь в експедиціях «для отыскания и приобретения предметов для отдела»: на субсидію Київського губернського земства здійснив відрядження до Радомишльського повіту Київської губернії; на субсидію Головного управління землевпорядкування та землеробства – до Чернігівської, Харківської, Воронезької, Катеринославської губерній. Під час експедицій він збирав оригінальні взірці народного мистецтва, замальовував архітектуру й історичні краєвиди. Дослідник отримав фінансову винагороду «за труды по собиранию предметов в течение года».

      Скульптура «Бариня» належить до старої частини музейної колекції і має етнографічний номер Е-19275 (1913 року), за радянських часів пам’ятка була облікована в музейній документації за інвентарним номером К-2498.

      Треба підкреслити, що презентація скульптури в музейних залах в рамках проекту «Експонат місяця» – це перший вихід красуні «в світ». До цього часу за причини поганого стану вона не експонувалася та не була опублікована.

      У 2010–2011 роках пам’ятку реставрували (реставратор Ревенок Наталія Миколаївна, зав. навчальної лабораторії кафедри техніки і реставрації творів мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури), і вона отримала експозиційний вигляд. Цей факт є приводом торкнутися ще однієї цікавої, до того ж болючої та актуальної теми музейного життя – реставрації предметів. Але про це вже наступним разом.