НИКИФОР (Дровняк, 1895–1968)
Виставка творів з колекції Окружного музею у Новому Сончі
(Польща)

     Никифор був лемком із Криниці, найбільш популярного у міжвоєнний час курорту у Польщі. Виховувала його мати-одиначка, яка заробляла на життя тимчасовою роботою у криницьких пансіонатах, де потрібно було щодня розпалювати печі і носити відрами воду з криниці. Мати Никифора разом із сином поневірялася у Криниці та навколишніх селах, знаходячи прихисток у людей, у яких отримувала роботу, або у тих, що виявляли до неї милосердя. Справжнє прізвище митця – Дровняк, але в усій Польщі його знали як Никифора Криницького. Сам художник підписував свої картини словами «НИКИФОР ХУДОЖНИК-НИКИФОР МИТЕЦЬ», і під цим іменем він назавжди увійшов до польської та світової історії мистецтва.

     Більшість картин Никифора – це акварелі, і в цій техніці було виконано у міжвоєнний період роботи, які вважаються найкращими у доробку митця. У пізніші роки він також використовував гуаш та крейду. Малюнки, виконані олівцем, – це замальовки останніх років життя, які він уже не встиг виконати у кольорі.

     Творчість Никифора укладається у характерні тематичні цикли. Найбільш цінними з мистецького погляду вважають картини 20-х і 30-х років ХХ століття, що відтворюють пейзажі бескидів із невеликими залізничними станціями, із загубленими у горах селами з церквами і костелами. Ця часта тема пов’язана із подорожами залізницею, які любив Никифор. Окремі роботи зображують невеличкі сільські станції і великі залізничні вокзали уздовж сполучення Криниця – Тарнув.

     Одними із найбільш цікавих робіт Никифора є автопортрети, які художник писав охоче протягом усього життя. Вони багато говорять про те, з якою повагою Никифор ставився до своєї творчості. На цих картинах він постає перед нами як митець-живописець за роботою, часто під кольоровою парасолькою, елегантний чоловік.

     Його захоплювала архітектура, яку у своїх картинах він найчастіше «виправляв». Змінював, розбудовував і удосконалював конкретну будівлю, яку писав. Часто він додатково підкреслював призначення об’єктів виразними символами, наприклад на даху тютюнових фабрик розміщував чоловіка, що палив, а на палаці із бальною залою – пару танцівників. Цикл картин, який характеризують як фантастичну архітектуру, написаний у міжвоєнний період та належить до найцікавіших у творчості Никифора. Окрім зображень майже сюрреалістичних конструкцій, до нього належать також монументальні державні установи та пости, різноманітні «КАСА-БАНКИ», фабрики доларів та інші величні будівлі.

     Никифор був художником-самоуком, але наділеним вродженим абсолютним відчуттям кольору, «художньою інтуїцією». Саме колористика картин і захопила професійних художників, які першими серйозно подивилися на його творчість. Перш за все це – Роман Турин, український художник зі Львова, випускник Краківської академії мистецтв, який напередодні Другої світової війни часто приїжджав до Криниці, де його батьки утримували пансіонат. Він першим почав колекціонувати картини Никифора. Допомагав митцеві, представив також його роботи на перших виставках, у 1931 р. у Львові та у 1932 р. на колективній виставці у Парижі.

     Цілковитого визнання своєї творчості Никифор дочекався в останні кільканадцять років життя, у чому вирішальна заслуга належить краківським мистецтвознавцям Еллі й Анджею Банах. Під їхнім понад двадцятилітнім мистецьким патронатом творчість Никифора увійшла до обігу загальнопольського і світового мистецтва. Аж до кінця 40-х років організовувалися національні виставки Никифора. Першу закордонну виставку підготував у 1956 р. у Лондоні Александр Яцковський, хоча переломною виявилася лише експозиція у Парижі, у галереї Діни Верні, у квітні 1959 р., яка дала початок багатьом подальшим презентаціям живопису Никифора в усьому світі. У 1964 р. його картини було повторно представлено у столиці Франції, на колективній виставці у Музеї сучасного мистецтва.

     Протягом останніх кільканадцятьох років життя Никифор був відомим. Було організовано десятки виставок його творчості, кільканадцятьма мовами вийшли друком публікації про нього, було знято кілька документальних фільмів.

     Нинішня виставка у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, що розміщений на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у «духовному серці» столиці України – це велике вшанування митця і його творчості. Людини, для якої греко-католицькі і православні церкви, їхні містика і символіка, бані, ікони й іконостаси, хоругви, свічки, літургійні піснеспіви та звук дзвонів, каплички і характерні придорожні хрести – це найближчі символи і цінності, які були такою важливою і постійною частиною його світу, культурного краєвиду його рідної Лемківщини. Вони були постійно присутні і взаємно проникали у життя і творчість Майстра з Криниці, як називали Никифора, для якого живопис у його власному розумінні був як творчим і мистецьким актом, так і релігійним ритуалом, що належав до сакральної сфери.

     Феномен Никифора полягає також у тому, що попри те, що від часу смерті митця минуло кількадесят років, зацікавлення особистістю та творчістю бездомного неписьменного художника не зменшується. Навпаки, його життя і творчість стають джерелом натхнення для інших митців. Присвячений йому художній фільм Кшиштофа Краузе під назвою «Мій Никифор» (2004 р.) здобув багато нагород на кінофестивалях у кількох країнах, став одним із фільмів із найбільшою кількістю переглядів у кінотеатрах Польщі. Починаючи з 1995 р. існує окремий Музей Никифора у центрі Криниці, окрім того його картини перебувають у зібраннях кільканадцятьох музеїв у Польщі, а також у багатьох інших країнах; його іменем названо вулиці, йому поставлено пам’ятники у Криниці й у Львові. Мистецтвом Никифора гордяться сьогодні поляки, лемки та українці. Воно стало спільною частиною культурної спадщини цих трьох близьких між собою карпатських народів.

     Знаменно, що твори Никифора з Польщі експонуються під одним дахом з картинами видатних українських художниць – Катерини Білокур, Марії Примаченко, Ганни Собачко-Шостак.

     На виставці представлено 100 оригінальних робіт майстра, виконаних у різних техніках (акварель, гуаш, пастель, олівець) у хронологічному порядку, а також його фотографії, особисті речі тощо.

     Під час роботи виставки демонструються два документальні фільми про життя Никифора. В день відкриття виставки було показано також художній фільм «Мій Никифор» (2004) відомого польського кінорежисера Кшиштофа Краузе (Польща).

     Був також презентований перший в Україні багато ілюстрований альбом творів Никифора з українським і польським текстами.

     Куратори Виставки:   Адріана Вялець (генеральний директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва, м. Київ, Україна) та Збігнєв Воланін (директор Музею Никифора, м.Криниця-Здруй, Польща), фотограф – Петр Дрождзік (Польща).

     Виставка організована під почесним патронатом Посла Республіки Польща в Україні Генріка Літвіна, маршалка Малопольського воєводства Марека Сови, Міністерств культури України та Польщі та Департаменту культури Київської міської державної адміністрації. У відкритті взяли участь представники Посольства Польщі в Україні, Об’єднання лемків, артисти з Лемківщини та інші поважні гості.

     Виставка Никифора у Києві стала можливою завдяки підтримці: Міністерства культури і національної спадщини Республіки Польща, Польського Інституту у Києві, Малопольського воєводства.

     Офіційними партнерами виставки є: Фундація Інститут східноєвропейських досліджень, Фундація Сандецка, Польський осередок туристичної інформації в Києві, Товариство Лемків, Асоціація Європейських журналістів (АЄЖ-Україна).

     Поліграфічні партнери: Національна академія мистецтв України, Фамільна друкарня «Huss».