У творчості митця постійно висвітлюється військово-патріотична тема – “Перед походом” (1977), “У партизани” (1979), “Коли мовчать автомати” (1984) та інші. Ці твори розкривають події Громадянської та Другої світової війни, учасником якої він був сам. Михайло Міняйло повернувся додому з двома орденами Червоної Зірки, Орденом Слави III ступеня, п’ятьма медалями і двома пораненнями.
Особливо хвилювала майстра національна героїка, що переносить глядача в часи козацької держави. До таких творів належать скульптурні композиції – “Козак Мамай” (1971), “Поєдинок” (1971), “Кобзарі” (1972), “Втеча з турецької неволі” (1979) та інші.
Автор скульптур, не маючи професійної освіти, завдяки природному таланту почав займатися творчою діяльністю вже у зрілому віці. Саме тому його роботам притаманні глибина та філософське відображення життя. У творчому доробку митця поєдналися змістовне наповнення та емоційне навантаження його героїв з самобутньою стилістикою їх зображення. Майстер різьблення дуже добре відчував матеріал деревини, його природну властивість.
У скульптурних композиціях різьбяра має місце порушення пропорцій людських постатей та узагальненість їх зображення. У той же час вони надзвичайно пластичні, що досягається особливими прийомами обробки деревини. Якщо фігури чоловіків статичні, експресія образів передається у виразних рисах характерних облич. Знахідкою автора є гармонійне поєднання скульптурної пластики з традиційним для народних майстрів плоским або рельєфним різьбленням. Майже у кожній композиції постамент, на якому розміщені фігури, прикрашений декоративним орнаментом.
Саме в такому стилі виконана одна з вдалих робіт М. Міняйла – скульптура “Посвячення в кошові”, що репрезентована в рамках проекту “Музейний експонат місяця”.
У композиції зображений один із сюжетів з життя запорізького козацтва, в якому розповідається про традиційний ритуал, що здійснювався під час обрання кошового отамана. Ця посадова особа, що входила до складу козацької старшини Запорізької Січі у XVI – XVIII ст., поєднувала у своїх руках військову, адміністративну, судову й духовну владу. Кошовий отаман “владний був над життям і смертю кожного з козаків”. Одночасно ”кошовий був...старшим між рівними”, “батьком для всіх козаків, від того мав більше моральне чим дисциплінарне право”. “Обраний за давнім звичаєм, отаман повинен був двічі відмовлятися від такої честі, а втретє – дати згоду”. Після того “старі козаки...підходили до кошового й посипали голову його піском (або землею з попелом) в знак того, щоб він не забував про своє низове походження”.
Саме такий обряд, що згадується в різних літературних джерелах, й відтворений у трифігурній композиції – “Посвячення в кошові”. Середня постать чоловіка, який стоїть на колінах, зображена з булавою в правій руці – символом влади та шаблею у лівій – обов’язковим атрибутом військового. Двоє інших козаків з виразними обличчями посипають йому голову. Митцю вдалося передати психологічний стан волелюбних і мужніх козаків, які були по духу та характеру такими близькими авторові.