Рушники

Колекція нашого Музею унікальна тим, що зберігає декілька сотень старовинних рушників, які народилися, так би мовити, в природних умовах, далеких від урбаністичного світу. Найстаріші з них — кінця 18-го століття. Переважна кількість експонатів належить вікові 19-му та початку 20-го.

В ті часи рушники переважно виготовлялися як по монастирях, так і по сільських хатах. До того ж межа між першими та другими була доволі прозорою. Дівчата з сільських родин зчаста вчилися рукоділлю в церковних майстернях. Потім, вони поверталися у рідні домівки, заводили свої родини, але не кидали вишивати. Рушник настільки ж складний та неоднорідний, як і середовище, що його викликало до життя.

В колекції є експонати, які демонструють високу школу шитва. Є наївні копії з церковного шитва. Є рушники, які безперечно доводять важливу істину — поза модними впливами існував певний еталон, що повністю перебував в системі народної естетики. Що цікаво, — більшість експонатів Музею знаходяться ніби між двома полюсами. З одного боку — одвічно зваблива мода, представлена новими мотивами, запозиченими народними майстринями з церковних, світських взірців. З іншого боку — традиція, довічне бабине «бо так годиться». Між цими полюсами і відбувався пошук, кожного разу індивідуальний, залежний від майстерності, хисту та інтелекту.

Одначе, на протязі часу, який дозволяє охопити колекція Музею, тобто кін. 18 — поч. 20 ст., український рушник створювався за певними, достатньо жорсткими законами.

Він вишивався на білому полотні червоною заполоччю або червоною лляною ниткою «рушниковим швом» (це стосується рушників саме Подніпров'я, на Поділлі рушники робилися гладдю «качалочкою»). Окрім червоного в рушниках Подніпров'я зустрічається синій колір. Для інших шлях було закрито. Навіть в тих випадках, коли вишивальниця копіювала на рушнику мотив церковного шитва, що леліє різнобарвними шовками, вона перекладала його ніби на іншу мову. В її «перекладі» звучала тільки червона нитка, іноді доповнена синьою; замість тонової гладі — «рушниковий шов»

Винятки є, але їх мало. В колекції є декілька рушників-божників, вишитих шовками, два подільських рушники, гаптованих металевою ниткою.

Рушник вишивався до певних нагод — на весілля, похорон, хрестини, його дарували, жертвували «на церкву».

Збірку нашого Музею можна назвати антологією українського вишитого рушника.